Бізнесмен і блогер

Сергій Запорожський: Новий Кабмін – без квотного принципу

Сергій Запорожський, блогер
Сергій Запорожський, блогер

Україна йшла, йшла і зайшла в очікувану безвихідь. А почався цей прогнозований шлях із дня оголошення зі сцени Майдану нового складу Кабміну. Від прізвищ більшості міністрів народ отетерів. Свист і «ганьба» лунали повсюдно. Був. Чув. Сам свистів.

Але в той момент уже почалася окупація Криму, з’явилися російські «туристи» на південному сході України, і люди зосередили свій погляд на важливішому. Та небезпечнішому для країни.

До осені 2014 року нова українська влада нам пояснювала, що у нас не та Рада, щоб розпочати реформування країни. Українці погодилися і обрали ту Раду. Причому з таким проукраїнським числом депутатів, що можна було без проблем міняти навіть Конституцію.

Минув рік. Коаліційна угода на кінець жовтня 2015 року було виконано на 30%. Цю цифру озвучив президент.

Що конкретно і відчутно зроблено? Бюджетна децентралізація має місце бути (нехай і з питаннями). Патрульна поліція з’являється усе в нових містах. У різних галузях скасовано частину дозвільних документів. На низовому рівні почали регулярно ловити хабарників. Кращою стала ситуація із забезпеченням армії.

Але основні економічні проблеми не вирішені та не вирішуються. Антикорупційне бюро, за бажання, можна було запустити за три місяці. Максимум. Запрацювало воно, бідно-зле, з жовтня 2015 року. Поки без результатів. Державне бюро розслідувань, в кращому разі, почне роботу восени 2016-го. Такі ставляться реальні орієнтири. Реформою судової влади два роки ніхто не займався. Створенням прозорих і вигідних умов для інвестування в Україну також.

У країні триває лицемірний спектакль «Вищі посадові особи, чиновники та депутати живуть на 4-6 тисяч гривень зарплати». У Віктора Януковича і його подільників нічого не конфісковано і не продано в дохід держави. Максимум, накладено арешт. Закон про електронне декларування чиновниками свого майна чомусь у Раді таємно підкорегували й відклали.

Відповідно, у людей і частини пристойних депутатів виникає цілком резонне запитання до влади: «Коли закінчиться балаканина і почнуться обіцяні два роки тому справи?». І з’являється логічна пропозиція: «Не здатні працювати, підіть».

А у відповідь, прем’єр і його соратники по Народному фронту погрожують розвалом коаліції, хаосом у економіці та припиненням іноземної допомоги Україні. І повідомляють, що Арсеній Яценюк не може відповідати за весь Кабмін, оскільки в Народного фронту лише чотири міністри, а у БПП – вісім. Найсмішніше, що вони всі вже забули, як трохи більше року тому коаліція обіцяла – що квотного принципу в Кабміні не буде. Лише технократи.

Лідер БПП Юрій Луценко також розповідає страшні казки про те, чим загрожують нові вибори в Раду, та рекомендує народу «примусити депутатів працювати». Тільки не дає рецепта — як.

А народ дивиться на це все – і вчергове, тільки вже голосніше, ніж рік тому, попереджає: «Хлопці, ми не дамо вам повторити 2005 рік. Ми досвідчені. Ви думаєте – ви найрозумніші? Війною прикриєтеся до наступних виборів, а потім поїдете? Але нові прокурори будуть у країні. І вони дістануть вас усіх. У будь-якій країні світу. Крім Росії. У яку, ви, природно, не поїдете».

Який вихід їх цього глухого кута? Мирний ще є.

Варіант перший. Новий Кабмін без квотного принципу. З повним карт-бланшем міністрам із формування своєї команди та жорстким тимчасовим планом реформування кожної галузі. Зі щомісячними публічними звітами.

Варіант другий. Новий Кабмін із квотним принципом. Але кожна фракція коаліції повністю бере на себе відповідальність за ту чи іншу галузь. Довірену їй. Усі кадрові призначення також – також лише її право й відповідальність. Згори й донизу.

У обох варіантах коаліція має гарантувати 226 голосів за необхідні Кабінету міністрів законопроекти.

І за півроку дивимося на результати. Причому, одразу буде зрозуміло – хто й у чому винен. Або досяг успіху. Пора переходити від коаліційної безвідповідальності до персональної відповідальності.

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ