Станіслав Зозуля: Брати чи не брати кредити МВФ?

Станіслав Зозуля, блогер
Станіслав Зозуля, блогер

«По-чесноку» все має бути влаштовано таким чином: функції держави повинні бути чітко визначені, це –  безпека зовнішня і внутрішня, справедливе правосуддя і допомога найбільш нужденним – тим, хто сам не може ловити рибу вудкою, а сила громадянського суспільства є недостатньою і культура взаємодопомоги нерозвинена, щоб їм допомагати безпосередньо.

Відштовхуючись від визначення цих функцій, повинен і формуватися державний бюджет, трошки з профіцитним планом, щоби врахувати форс-мажори під час його виконання.

Це –  нормативний ідеал і хтось скаже «ідеалізм», так воно, напевно, і є. В реальності все по-іншому. Є розпорядники і споживачі чужого –  політики і чиновники, є соціальні утриманці – бюджетники. І як перші, так і другі ратують за збільшення соціальних виплат та їм абсолютно все одно, звідки брати ці гроші, адже державний бюджет їм нагадує чарівний горщик, який вариться «по щучому вєлєнію, по їх хотєнію».

І ось ми маємо державні бюджети України, які з року в рік плануються з державним дефіцитом не тільки реальним, але і прихованим, прихованим за «перерахуваннями Національного банку України» та іншим шахрайством. Одним з основних прийомів під час формування бюджету, свідомо нереального, завжди були міжнародні позики.

Тут виходить дилема: не брати –  болісно, українська убога економіко-фінансова система і держбюджет розраховують на ці позики, як на «манну небесну»; брати теж не можна, бо це дорога в глибоку яму. При цьому МВФ залишається єдиним актором, здатним дати «чарівного пенделя» українській політичній еліті для реалізації мінімальної лібералізації економіки, нехай навіть у викривленому розумінні Фонду.

Що робити в ситуації, що склалася, які аргументи за і проти залучення кредитів МВФ, я і намагався розібратися. Висновки, проте, залишаю читачам.

Джерело: Станіслав Зозуля

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ