Циля Зингельшухер: Військовий парад як шанс на єднання

 Циля Зингельшухер, блогер
Циля Зингельшухер, блогер

Те, що військовий парад, який в мирний час могли би цілком вдало замінити на внески або культурологічне театральне дійство, потрібен саме зараз, зрозуміли напевно навіть найсуворіші критики влади.

І потрібні навіть надзвичайно красиві, але постановочні фото з фронту. Реальних ми звідти теж вже надивилися. З яскравою кров’ю, тихою мужністю, старечою мудрістю в очах 25-річних хлопчиків і посмішками тих, хто може завтра закрити собою від ворожої кулі Батьківщину. І форма нова потрібна. Є шанс на те, що в ній приживеться новий зміст.

Але за святковою мішурою, за приводом до календарної гордості та традиційної роздачі ювілейних личек і медалей хотілося б нагадати, що надійність будь-якої системи визначається міцністю найслабшої ланки. Так, як театр починається з вішалки, так і армія під час війни починається з солдата в окопі на передовий.

Тому слухаючи бадьорі рапорти генералів про успішність реформ у військовому відомстві, силу армії та високі темпи її відродження, необхідно частіше прислухатися до голосів тих, хто повинен бути повністю забезпечений обмундируванням і технікою війни на «нульовому» взводно-опорному, хто повністю нагодований в добротному наметі на навчальному полігоні та освоює мистецтво війни, щоби за необхідності гідно замінити собою хлопців на лінії фронту, хто освоює новітні зразки техніки не тільки для того, щоби проїхати на ній центром столиці під фанфари оркестру.

Прислухатися потрібно до волонтерів, які – до ганьби держави – продовжують робити занадто багато для армії. Прислухатися до юних ветеранів, яких вона, держава, не залишила без уваги після поранень і каліцтв. Прислухатися до матерів загиблих, які, побачивши великі зміни в країні на краще, могли б погодитися, що смерті їхні синів не були марними.

Так вже склалася історія нашої України, що 25 років Незалежності – це не перший проміжний підсумок на століття майбутнього процвітання, а лише стартова лінія на довгому, тернистому шляху до успіху, перед якою ми занадто довго топталися, втрачаючи час і можливості. Давайте сприймати торжества до головного свята країни не як привід до взаємних докорів і пошуку винуватців, а як ще один шанс, який своїм командирам дають рядові солдати, який прості виборці дають керівникам держави, який наймолодші громадяни України, які тільки входять у доросле життя, дають тим, хто з помилками і прорахунками, кострубато і ліниво, але будував її чверть століття. Шанс на взаємну повагу. Шанс на єднання. В ім’я успішного майбутнього єдиної та суверенної України.

Джерело: Циля Зингельшухер

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ