Українські політики поводять себе як жителі бідонвілів – історик

Історик, публіцист Ярослав Грицак
Історик, публіцист Ярослав Грицак

Історик, публіцист, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак у статті для НВ зауважив, що українські політики могли б інвестувати свої гроші в державу.

«Головна тема останніх днів – електронні декларації. Не залишилося нікого, хто б не висловився з цього приводу, до того ж переважно емоційно та достатньо передбачувано. Відразу скажу: я солідарний з реакцією більшості. Але вважаю, що, крім емоцій, потрібно дати шанс і розуму», – зауважив Грицак.

За його словами, в е-деклараціях його вразили не суми, а те, що більшу частину (за підрахунками експертів, близько 60%) депутати зберігають у готівці.

«Щоби пояснити вагомість цього факту, пошлюся на думку економіста Ернандо де Сото. Я не втомлююся популяризувати його книгу «Загадка капіталу». Чому капіталізм тріумфує на Заході та зазнає поразки в усьому іншому світі. Вважаю її однією з найкращих серед написаних на цю тему. Зокрема тому, що вона коротка і читання не потребує багато часу», – підкреслив історик.

Він нагадав, що на початку 1990-х років де Сото вирішив з’ясувати, скільки грошей і нерухомості накопичилося у бідняків у п’яти країнах третього світу. Результат усіх шокував так само, як і наші декларації.

«Обсяг коштів і нерухомості на Гаїті у 158 разів перевищував усі інвестиції, які дістала країна до цього часу; в Єгипті – «лише» в 55 разів (і це при тому, нагадаю, що Єгипет був одним з головних адресатів американської допомоги напередодні «арабської весни» – і зараз, після революції, зберігає цей статус)», – зазначив публіцист.

«Наші українські реформатори скаржаться, що в Україну залучається дуже мало інвестицій. І клянуться зробити все від них залежне заради збільшення їх обсягу. Де Сото каже інше: головним ресурсом навіть найбідніших країн є внутрішні заощадження населення – звісно, якщо змусити їх (заощадження) працювати. Інакше скільки не вливай зовнішніх інвестицій, вони пройдуть крізь місцеву економіку, як вода в пісок. А країна як була бідною, так і залишиться».

На його думку, з огляду на електронні декларації, в українського політикуму достатньо коштів, щоб інвестувати в розвиток своєї країни. Тим не менше, «він поводиться так, як жителі каїрських або мексиканських бідонвілів, – тримає гроші в кеші».

«Це звучить як діагноз для наших реформ: їх проводять люди, які або не хочуть реформ, або не вірять у них».

«Біда в тому, що більша частина націй застрягли в своєму минулому. Україна – не виняток. Але у неї немає альтернативи, крім як побороти минуле. Звісно, не перейменуванням вулиць (про що я писав вже не раз) – це лише косметичні заходи – а радикальними реформами. Незважаючи на неминучий шок, розчарування, популізм і протести. З цього погляду е-декларації – ще один крок для подолання минулого. Але мірою прогресу або регресу в майбутньому стануть не суми, зазначені в деклараціях, а частина в них нерухомого кешу. Щоб побачити це, треба ввімкнути розум. Тож дамо йому шанс», – підсумовує автор.

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ