Віктор Лешик: Емоції на війні – поганий порадник

Віктор Лешик, журналістУчора була для мого нового знайомого з Донецька коротка екскурсія Києвом. Акцентував, яким стрімким був розвиток у кінці 19-го – на початку 20-го. Колишні чумаки та кріпаки, звільнені у 1861році, промислові інвестори з Англії, Німеччини, Австрії робили на цих землях дива: порти Азовського і Чорного морів не могли впоратися з вивозом пшениці, цукру, льна, жита, вугілля, металу…

Стрімко будувалися залізниці. Багатії українського походження вкладали гроші в освіту (Київський політехнікум), медицину (Олександрівська лікарня), торгівлю (Бесарабка), в мистецькі твори (тепер основа музеїв живопису). Перший у Росії трамвай, перша почтова марка, переповнені площі Контрактового ярмарку… І все вмить обірвалося. Цар встряг у першу світову війну. Цар відчував наскільки емоційно пригніченими після поразки у Японській війні були його вірні та вирішив здобути перемогу, що піднесе великодержавний дух… Що було далі, сподіваюсь, не забули.

До чого я це все? Вчора на шахті в Бутовці загинуло шестеро бійців з «Правого сектора», багато поранених… Стоїть гвалт: Мінськ – це зрада, на АТО наживаються… Тільки впред, Луганськ і Донецьк за два дні…

Є красиві і благородні емоції, а є дурні й трагічні. Наша війна з суперником, що незрівнянно потужніший, надовго. І ці жертви, на жаль, не останні. Тут емоції – поганий порадник. Тримати оборону, розвиватись, розбудовуватись, очищатись від крадіїв і колаборантів і перемога буде, не може не прийти.

Джерело: Viktor Leshyk

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ