Віктор Небоженко: Тюркський та «русскій мір» обов’язково зіткнуться

Віктор Небоженко, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»
Віктор Небоженко, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»

Турецький «недопереворот» – це нова геополітична багаторазова технологія, яка використовуватиметься прямо протилежними політичними силами на тривалому етапі.

За великим рахунком, турецькі події перетворяться на дуже важливу світову тенденцію. Якщо в Центрі, Півночі та Сході Європи Захід починає консолідувати зусилля щодо стримування і відсічі військово-політичної агресії Росії, то на південному фланзі все гірше. Нестабільна Туреччина залишилася єдиною ланкою, яка може виступити в інтересах Заходу проти Росії.

Перша спроба протиставити Туреччину і Росію закінчилася невдачею. Путін образився за збитий літак і не пробачив Ердоґану. Але Заходу потрібно посилювати свій південний фланг боротьби з Путіним і ніхто крім Туреччини це завдання виконати не може. Час не чекає.

Більш того, світ повертається до практики 70-80-х років, коли боротьба Заходу і СРСР відбувалося в усьому світі – від санкцій, зіткнення літаків і підводних човнів до лівого тероризму в Європі і найголовніше – стратегії локальних воєн (В’єтнам, Ангола). Це і є друга холодна війна, що, як і минулого разу, триватиме до перемоги одного з супротивників. І турецький «недопереворот» добре вписується в цю нову геополітичну тенденцію. Тепер все серйозніше.

На першому етапі ми бачимо в Туреччині невпевнену спробу млявого державного перевороту. В даному випадку неважливо, чи є цей «недопереворот» провокацією хитрого Ердоґана незадоволених військових, імітацією заколоту або перехоплення ініціативи і успішне придушення повстання військових. Все це вже деталі. Важливо, що зараз, придушивши опір, Ердоґан потрапив в пастку неминучих авторитарних і радикальних рішень, позбавивши себе майбутнього вибору.

На другому етапі, після заколоту, Ердоґан приречений на закручування гайок, створення режиму особистої влади, повороту в бік особливого турецького ісламізму і радикалізації своєї внутрішньої і зовнішньої політики. Але коридор його політичних можливостей влаштований таким чином, що він може йти лише в бік Росії, як ворог чи друг. Він не може йти на Південь. Там величезна багаторічна війна. Він вже не може йти на Захід, прагнути до ЄС. Більш того, він вже бере участь в нелегальному міграційному шантажі Європи. Він може лише йти на північний схід Євразії, реалізуючи свою знамениту стратегію створення на основі «тюркського світу другої модернізованої Османської імперії – від Стамбула до Ташкента та Астани. Нам знайоме таке геополітичне і авторитарне мислення за судомами нещасного «русского міра Путіна» та його спробами за рахунок агресії проти України створити СРСР-2.

Тому два світи – тюркський та «русскій мір» обов’язково зіткнуться. Як і Путін свого часу, зосередивши колосальну владу, Ердоґан потребуватиме амбітного, зовнішньополітичного проекту – об’єднання всього тюркського світу. Лише це легітимізує його величезну авторитарну владу в Туреччині.

А тут спрацьовує історична геополітична закономірність – два авторитарних лідера сусідніх країн, навіть якщо вони бачать, що їх хочуть зіштовхнути (Гітлер і Сталін), все одно йдуть туди, де є коридор можливостей для їхніх особистісних амбіцій та політичної агресії. Тому конфлікт між ними неминучий.

Тому на третьому етапі турецької драми путінська Росія і Туреччина Ердоґана неминуче зіткнуться. Приводів буде багато. Або з курдського питання, або через підтримку Туреччиною конфлікту в Сирії, Україні, Нагірному Карабасі. Або через підтримку Туреччиною боротьби народів Поволжя, Середньої Азії, Кавказу, Казахстану проти російської експансії. Адже, як показала війна в Сирії, Туреччина не боїться конфліктувати з Росією і робить це дуже яскраво і болісно для Кремля. Турецький президент для Путіна, на відміну від українського президента, вкрай незручний противник на борцівський арені. І хоча Путін намагався натиснути на Туреччину під час конфлікту зі збитим російським літаком, Ердоґан турецькі національні інтереси, турецьку гідність поставив вище за свої особисті економічні інтереси. А він в конфлікті з Путіним ризикував набагато більше в сфері туризму і турецького будівництва в Росії, ніж президент України з своєї цукерковою фабрикою в Липецьку. Тому, в кінцевому рахунку, хитрий план Путіна, беручи участь в дестабілізації Туреччини, прив’язати до себе Ердоґана і посварити його з Заходом, погано закінчиться для Кремля.

Решта – не важливо. Головне, що для Заходу і Росії,ї турецький заколот відкриває великі можливості для геополітичного маневру. Путін сподівається переграти всіх, відірвавши Туреччину від Заходу, але все скінчиться тим, що Ердоґан,ї через якийсь час обов’язково зіткнеться з Путіним. Така логіка розвитку відносин двох могутніх диктаторів-сусідів, у яких закінчилися внутрішньополітичні перспективи, але є ще величезні ресурси для зовнішньополітичної агресії.

Україні в цій геополітичній турецькій драмі потрібно небагато – відвернення уваги путінської Росії від Донбасу, принизливий для Кремля посилений турецький контроль російських суден у зоні проток і відкрита підтримка Туреччиною національно-визвольної боротьби кримськотатарського народу проти російських окупантів в Криму.

Після цього Захід, відновивши свій південний фланг оборони, зможе приступити до практичної координацій дій проти агресивної Росії балто-чорноморських країн – від Фінляндії до Туреччини з епіцентром нової європейської безпеки в Україні.

Джерело: Виктор Небоженко

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ