Народний депутат, колишній віце-прем’єр і міністр фінансів

Віктор Пинзеник: Україна два роки живе в борг

 

Віктор Пинзеник, нардеп, колишній віце-прем'єр і міністр фінансів України
Віктор Пинзеник, нардеп, колишній віце-прем’єр і міністр фінансів України

Укотре почув, що нинішній уряд боргів не робить. А позичати йому доводиться з єдиною метою – повертати успадковані борги.

Прогляньмо офіційні дані щодо стану державного боргу – прямого і гарантованого. Його стрімке зростання почалося з кінця 2008 року, з розгортанням світової фінансової кризи. На початку 2008-го борг становив 88,7 млрд. грн. і у відсотках до ВВП був одним із найнижчих у світі. Станом на 1 жовтня 2015-го (остання оприлюднена інформація) борг перевищив 1 трильйон 521 млрд. грн. 937 млрд. грн. із цієї суми припадає на останні два роки (сумарний борг на початок 2014 року був 584 млрд.).

Нерідко також чую, що причиною стрімкого збільшення боргу останніх років було зростання курсу долара. Це, можливо, було б і так, якби брали борги тільки ззовні. Але на початку 2014 року майже 49% усіх державних боргів були внутрішніми.

Для уникнення впливу девальвації на боргові оцінки я провів перерахунок зовнішньої частини боргу за курсом, що діяв на початок 2008 року – трохи більше 5 грн. за долар. Без урахування девальваційного чинника приріст всього боргу з 2008 по 1 жовтня 2015-го сягнув майже 670 млрд. грн.

Розподіл його формування такий:

2008 – 7,6%
2009 – 15%
2010 – 13,6%
2011 – 4,7%
2012 – 5,5%
2013 – 10,3%
2014 32,6%
2015 – 10,7%

За цей період понад 40% приросту боргів припадає на останні два неповні роки.
Так, я пам’ятаю, що торік міжнародні фінансові організації змусили показати реальний масштаб проблем «Нафтогазу України», які упродовж попередніх років приховували. Це певною мірою вплинуло на боргові показники 2014-го. Але цьогоріч такої легалізації не було.

Або ж згадане мною на початку боргове твердження стосується не України, або уряду доступні якісь інші, невідомі мені, неофіційні показники. Бо офіційні дані, на жаль, показують значне зростання боргів за останні два роки.

Тож сьогодні пропонують встановити конституційне обмеження державного боргу. Можливо, в інших умовах, за інших обставин чи в іншій країні ця норма спрацювала б. Хоча б тому, що за кількістю голосів та процедурно змінити Конституцію значно складніше, ніж закон.

Перш за все зазначу, що чинний Бюджетний кодекс містив норму про обмеження обсягу державного боргу – прямого і гарантованого 60% ВВП. Спочатку цю норму обходили, показуючи лише прямий державний борг, «забувши» про іншу його частину. Потім змінили закон, дозволивши перевищення цієї величини. Але змінили 28 грудня 2014 року, а на початок 2015 року державний борг перевищив 70% ВВП. Не буду коментувати це явище й сподіваюся, всі розуміють, що перетин граничної планки не відбувся за три останні дні 2014-го.

Що від таких ситуацій не врятує Конституція, підтверджу двома прикладами.

Стаття 24 Конституції стверджує рівність громадян перед законом. Але це не стало перешкодою для різного законодавчого врегулювання деяких правовідносин для різноманітних груп громадян. Стаття 67 зобов’язує всіх громадян щорічно подавати декларацію про свій майновий стан та доходи. Закон прямої дії, яким є Конституція України, нормою нашого життя в частині декларування не став.

А тому: питання боргів – це проблема політичної і професійної культури, волі та відповідальності перед країною і її громадянами.

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ