Віктор Трегубов: У Києві був перший Майдан, а в Москви — перший Беслан

Віктор Трегубов, блогер
Віктор Трегубов, блогер

О. Я зрозумів, у чому фішка.

Хлопці, а хто мені може назвати нагоду_поважати_ російську опозицію?

Ні, за що їх любити, я ще можу придумати. Там багато милих і талановитих людей. Чудових людей. І вони до нас добре ставляться — чом би не поставитися добре до них?

Але це все —«любити-подобатися». Це про симпатії. А повага — це інша емоція. Це коли хтось щось робить, і воно таке круте виходить, що ти йому — о, респект, чувак, ти крутий, хочу бути, як ти!

Так от, я категорично не хочу бути таким, як ці чудові люди. Я і себе поважати перестану, якщо таким стану. Бо це означатиме, що в мене не вийшло.

Ці люди продовбали свою країну. Отак-от узяли — і продовбали. Я цілком серйозно кажу. У першій половині 90-х у Росії шанси вирости у щось коли не цивілізоване — то принаймні вільне, були значно вищі, ніж в України. Трохи менше комуняк (як не дивно), трохи більше бабла, трохи менше провінціалізму… Зрештою, їхні пасіонарії на той момент були банально освіченіші — ну, чисто демографічно.

І чо? Через десять років у Києві був перший Майдан, а у них — перший Беслан. Ще через десять років в Україні розчаклування землі наблизилося до кордонів Донецької області, а Росія згуртувалася навколо вождя.

Нє, я все розумію. Билися-билися вони в стіну менталітету народного (хоча, імхо, в якийсь момент все ж розслабилися), а стіна виявилася міцнішою. Це буває.

Але ми тут такі стоїмо обалдівші, лоб у крові і курній крихті, у руках по цеглині, за спиною два пробиті стіни, попереду ворожий танк, а десь там, за ним — ці чудові люди. Що ви хочете у них такого цікавого дізнатися, га?

Це я не до того — що ми такі круті, а їм фу. Не в цьому справа. Я просто, правда, не розумію, чого ми можемо у них навчитися? Як лежати в ногах ката, отримувати ногами по обличчю — і зберігати моральну перевагу? Чудовий навик, але я пас, дякую. Як поводитися після програшу? Можливо, нам знадобиться це знання, але давайте ми спочатку все ж спробуємо капочку виграти.

Ну, ми козацького роду. Було б соромно не постаратися.

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ