Віктор Трепак: «Закон Савченко»: Залишити не можна скасувати

Віктор Трепак, професор Академії СБУ
Віктор Трепак, професор Академії СБУ

Поява «закону Савченко» викликала неоднозначну реакцію як суспільства загалом, так і фахового середовища зокрема. Одні його палко підтримали, інші – вважали помилковим і таким, що не має права на життя.

Логіка, якою керувалися автори «закону Савченко», проста і зрозуміла. Умови перебування у СІЗО є неналежними, а якщо називати речі своїми іменами, то треба сказати прямо – почасти нелюдськими. Вони не відповідають елементарним санітарним нормам, негативно впливають на здоров’я, принижують гідність людини. У багатьох випадках їх можна оцінювати фактично як катування чи жорстоке поводженням з людьми. Це при тому, що йдеться передусім про осіб, які ще не визнані судом винуватими у вчиненні злочину, а лише підозрюються у цьому. З огляду на презумпцію невинуватості вони ще не визнані злочинцями, оскільки у перспективі вони можуть бути як засуджені (при цьому не обов’язково їм буде призначене покарання у виді позбавлення волі), так і виправдані.

Умови перебування у вітчизняних СІЗО вочевидь не відповідають ні міжнародним стандартам утримання під вартою під час досудового розслідування, ні фундаментальним конституційним приписам стосовно прав і свобод людини. Україна у своїй Конституції визначила, що людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Основним Законом також встановлено, що «кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню» (ст. 28).

З огляду на вказані обставини певний сенс в ухваленні «закону Савченко», безперечно, був. Головним чином, наскільки правильно можна зрозуміти, він полягав у тому, що держава має забезпечити належні (людські) умови перебування у СІЗО. Це – її конституційний обов’язок. Якщо вона не може чи не хоче виконати цей обов’язок, то вона мусить щонайменше компенсувати заподіяну шкоду здоров’ю та іншим правам тих, хто утримується у таких умовах.

Автори «закону Савченко» в основу компенсації за неналежні умови перебування у СІЗО вибрали принцип зарахування «день за два» – один день перебування у СІЗО дорівнює двом дням позбавлення волі. Хоча могли бути застосовані й інші підходи, які б: 1) відновлювали права тих, хто утримувався у неналежних умовах у СІЗО; 2) сприяли зменшенню строків перебування у СІЗО; 3) змушували державу кардинально змінювати умови тримання в СІЗО; 4) змушували слідчих та суддів дотримуватись процесуальних строків розслідування кримінальних справ та їх розгляду судом. Позитив «закону Савченко» у тому, що він на законодавчому рівні зафіксував серйозну соціальну і правову проблему – ставлення держави до людей. Можуть заперечити й сказати, що йдеться про особливу категорію людей, а саме тих, хто підозрюється у вчиненні злочинів. Так, але підозрювані у жодному разі не перестають бути людьми і до них має бути відповідне ставлення лише з урахуванням обмежень, які зумовлюють місця несвободи (СІЗО), враховуючи вимоги законодавства про попереднє ув’язнення.

Водночас «Закон Савченко» у соціальному аспекті має й негативну сторону, яка полягає у «побічному» ефекті його дії і яка стала підставою для пропозицій щодо його скасування або щонайменше зміни. Цей ефект виявився, по-перше, у достроковому виході на волю засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини, у т.ч. злочини проти особи. По-друге, у рецидивній поведінці достроково звільнених за «законом Савченко» – певна їх частина після виходу на волю знову вчинила злочини.

Позавчора Уряд схвалив і направив до парламенту законопроект щодо змін «закону Савченко». Його суть зводиться до того, щоб принцип «день за два» поширювати лише на тих осіб, які засуджені до позбавлення волі за вчинення злочинів невеликої та середньої тяжкості. А отже, він не буде поширюватися на засуджених до позбавлення волі за тяжкі чи особливо тяжкі злочини, а також засуджених за повторне вчинення злочинів.

Такий законопроект з першого погляду також виглядає по-своєму логічним, справедливим, а головне – суспільно привабливим. Останнє для влади є дуже важливим, оскільки, як зазначається у пояснювальній записці до проекту, він підготовлений «зважаючи на негативні суспільні настрої». Це дозволяє назвати цей законопроект черговою електоральною законодавчою ініціативою, бо не остання роль у її висловлюванні відведена тому, щоб сподобатись виборцям.

Водночас з чисто правової, а тим більше конституційної точки зору урядовий законопроект є дуже вразливим.

По-перше, запропонований Урядом підхід ігнорує безперечний правовий постулат, згідно з яким законодавчим критерієм суспільної небезпечності злочину є вид та розмір покарання. Натомість умови перебування у СІЗО (побутові, санітарні тощо) не можуть визначатися небезпечністю (тяжкістю) злочину за принципом – чим небезпечніший злочин, тим гірші умови утримання у СІЗО для того, хто його вчинив.

По-друге, це порушує фундаментальний конституційний принцип рівності усіх людей у своїй гідності, правах та перед законом (статті 21, 24 Конституції). Наприклад, якщо у одній камері в абсолютно однакових умовах утримуються особи, які обвинувачуються за різними статтями КК, то за якими правовими критеріями має надаватися правова пільга у покаранні частині з утримуваних у цій камері? Так, вони обвинувачуються у злочинах різної тяжкості, але перебувають в абсолютно однакових умовах, які однаково негативно впливають на здоров’я усіх, які принижують гідність усіх!

На яких правових підставах держава хоче удвічі скоротити термін ув’язнення одним, якщо у камері однаково «гнили» усі? Тільки на тій підставі, що вони вчинили різні злочини? Але ж за різні злочини по закону вони й мають «отримати» по-різному: той, хто вчинив злочин невеликої тяжкості» – більш м’яке покарання, а хто вчинив тяжкий злочин – більш суворе покарання. Єдиним правовим мірилом оцінки тяжкості вчиненого злочину і небезпечності особи, яка його вчинила, є покарання. А не умови перебування у СІЗО!!!

А так дійде до юридичного абсурду. Для прикладу в одній камері СІЗО утримуються двоє осіб підозрюваних у крадіжці – одна вчинила просту крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК), а друга – крадіжку, що завдала значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 185 КК). Перший вид крадіжки – це злочин середньої тяжкості, другий – тяжкий злочин. Різниця полягає лише у сумі вкраденого. А з токи зору правових наслідків першій особі зарахують утримання у СІЗО «день за два», а другій – «день за день». Хто з урядовців може пояснити правові підставі такої різниці?

Видається, що при вирішенні цього питання Уряд збився на правові манівці. Адже він фактично пропонує поділити тих, хто утримується у СІЗО в однакових умовах, на два сорти – тих, яким ці умови зараховуються, і тих, яким ці умови не зараховуються. Таким чином, Уряд визнає, що для одних перебування у одній і тій же камері – це подвійне покарання, а для інших – курорт. Чи як інакше це розуміти? Де тут взагалі право, де проголошені Конституцією найвищі соціальні цінності – людина з її здоров’ям, честю, гідністю, правом на належне поводження?

Крім того, на «закон Савченко» влада хоче «повісити» свої промахи з реформуванням правоохоронної системи, що вже є очевидним з огляду на криміногенну ситуацію, яка постійно ускладнюється.

Якщо урядовці, політики і законодавці вважають, що «закон Савченко» не виправдав себе з кримінологічної точки зору, не забезпечує досягнення мети покарання, то його слід скасувати взагалі, а не «сортувати» співкамерників на два сорти. Бо це «сортування» – вочевидь неправе. Не потрібно гратися із цим законом, намагаючись сподобатись виборцям. Це – швидко минуще. Потрібно по державному вирішувати існуючу проблему. А вона – у неналежних умовах перебування у СІЗО. Але цим урядовим законопроектом держава показала, що вона не хоче серйозно займатися цією проблемою. Вона краще піде на вочевидь не правовий крок, ніж буде опікуватися рутинною проблемою, яка є, по-перше дуже затратною, по-друге, електорально малоефективною. Заявив же Мінюст устами першого заступника міністра Севостьянової ще на початку літа, що готуються перенести Лук’янівське СІЗО у новозбудований приватний пенітенціарний комплекс за межами Києва. А далі усе щось замовкло.

Джерело: Віктор Трепак

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ