Окремий 74-й розвідбатальон ЗСУ, «Правий сектор». Багатодітний батько і волонтер, який допомагає інтернатівським дітям з особливими потребами

Володимир Регеша: Зворотній бік героїстики в АТО

Володимир Регеша, доброволець АТО, волонтер. Також допомагає спецінтернатам для дітей із особливими потребами
Володимир Регеша, доброволець АТО, волонтер. Також допомагає спецінтернатам для дітей із особливими потребами

Сучасна героїстика народжується прямо у нас на очах. Але іноді може трапится і отаке. Хоча ні, навряд…

Ідуть по Авдєєвці два тєла. Мєсних. Вони брудні, смердючі й страшні. А ще їм сьогодні пощастило десь розжитися електролітом із викинутого акумулятора, то єсть — вони ще й п’яні в лайно, з якимись набутими за день нєобратімими процесами в організмах.
Вони настільки зайняті своєю високоінтелектуальною бесідою, яка складається з односложних звуків, що один із них не помічає бордюра (чи то був порєбрік?), перечіпляється за нього і гепається зі всього маху захмєлєвшей балдой у стєну елітного салону зачісок «Горгона», що виблискує іржавим профнастілом прямо на зупинці автобуса.

Чи то зустріч голови з виробом «Донецкого завода профнастила», чи то необратімі процеси від потрапляння в організм електроліту роблять свою чорну справу. Держава втрачає одного із своїх важливих членів, про яких вона так завзято і з розмахом піклується.

Все ніби буденно і навіть не дуже надзвичайно. Якби не одне «але» — містечко фронтове, нашпиговане різними підрозділами військових, мєнтів та спецслужб.

Доки «виживший» турляє свого нещасного, потихеньку дубіючого побратима, марно намагаючись надати йому вертикального положення, поруч збирається чимала кількість людей у формі. Самий розумний з них (бувають і такі), викликає машину зі свого підрозділу і з часом грузить в роздовбаний «Урал» два (чи вже, мабуть, півтора) тєла. Інші розходяться по «хатах» — звісно, там уже розповідаючи про пригоду і отримуючи від командирів за те, що не повідомили про це раніше.

А нафіга ж потрібні оті півтора чучела в підрозділі? Все дуже просто.

Уже через годину в Київ летить тєлєфонограма приблизно наступного змісту:

«Сьогодні о 12.35 було скоєно спробу захвату Авдєєвки сепаратистами та російськими регулярними військами. Внаслідок важких боїв на ВОПах у місто прорвалася група озброєних бойовиків в кількості близько 30 осіб. Переслідуючи ворожу групу, силами нашого підрозділу (далі список прізвищ — починаючи від комбата і закінчуючи заступника комвзвода) майже всіх їх було знищено. На місці залишився один убитий, і одного особисто комбат взяв у полон. Інші, зазнавши шалених втрат, відійшли, забравши своїх 200-х. Ніхто в нашому підрозділі не постраждав. Завжди готові виїхати до столиці за орденами, грошовими нагородами та всєобщей любов’ю населення».

Приблизно такого ж самого змісту донесення летять і від інших підрозділів. Але тут уже справа в спритності — чиє перше, той і маладєц.

Ніби все? Та нє.

Є ще ж купа мєнтів та спецслужб. Виявляється, що мєнти накрили банду рецидівістів. Теж зі стріляниною, але без власних втрат. А спецура вже два місяці розробляла злочинну групу контрабандистів. Ну, і взяла її з полічним.

Усі списують бк на успішно проведену операцію, кошти, соляру. Оплачуються командировочні, премії. Отримують позачергові звання, медалі та ордени. Комусь вручають імєнний ПМ.

А, забув. У зв’язку з гучною справою, що вчергове підкреслює героїзм та відвагу наших військових, до шпиталю навідується заступник міністра оборони чи навіть міністр. І розчулившись, вручає орден самому звичайному рядовому з героїчного підрозділу.

От тільки діагноз у «кіборга» нічорта не героїчний. Він обжерся армійського тушняка і з гострим приступом діареї був доставлений у шпиталь вертушкою. Але при врученні скромно посміхався і гаряче тис руку міністра своєю мозолистою, відповідно підпахуючою внаслідок діагнозу, рукою.

Але це байка. У нас такого бути не може, бо ми воїни добра…

Авторська стилістика блогу збережена

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ