Євген Якунов: Презумпція страху. Про гроші Януковича і правоту поліцейських

Євген Якунов, журналіст
Євген Якунов, журналіст

Корупціонерів треба розстрілювати – вважають українці. Але якщо поліцейський вимагає покласти руки на кермо – це фашизм… Жодної незручності від присутності цих двох думок в одній голові пересічний українець не відчуває. Причому бідні й багаті в цьому питанні дивно солідарні. Чи хочуть українці повернення в країну грошей, вкрадених Януковичем? Так, так і ще раз так! Але гризе думка: а ну як не обмежаться Януковичем?

Комітет ВР з попередження корупції вчергове зарубав Закон про спецконфіскаціі: «… Цей варіант законопроекту вже кращий, але в ньому є корупційна складова …». Член комітету Борислав Береза розшифрував: якби прямо прописали: «повернути гроші Януковича», проголосували б одразу.

Оприлюднення е-декларацій все лише посилило. Депутати, що завалили закон, полегшено перехрестилися: інтуїція не обдурила. «Від цього закону, – кажуть противники спецконфіскаціі, – постраждають прості люди! А золото Януковича можна легко конфіскувати, якщо суд визнає його злочинцем».

Та ось біда: на суд страусятник-втікач не з’явиться. А судити заочно не можна, бо для початку суду потрібні 6 місяців розшуку в Інтерполі. А весь процес може тривати лише рік. В Януковича вистачило грошей на хороших адвокатів, а у нас на хороших прокурорів – ні. Не вкладемося – з картки знімуть. А закон (яким депутати завбачливо підстрахувалися) ставить це як обов’язкову умову.

Здавалося б чого простіше: внести поправку в закон. Але немає голосів. Хтось вважає це здобутком демократії. Це, мовляв, запобіжники, щоби «злочинна влада» не могла чинити розправу над опозицією. Для цього і позбавлення депутатської недоторканності ускладнили до неможливості. Смішні застави в судах, щоби в ланцюжку: арешт – суд – застава – втеча не було затримок. Ніхто не обурюється, лише сміються: знову прокуратура (МВС, НАБУ) облажалася.

Голова «Укрзалізниці» Войцех Балчун засмучений: ніде в Європі злодій не може залишатися на посаді в держпідприємстві. У нас – може. Дурному варягу пояснюють наші досягнення: в Україні із захистом прав шахраїв – все якнайкраще.

НАБУ просить закон про прослуховування. Але не можна! Раптом почують «не те»! Легалізувати «провокацію хабара»? Ви що!? Диктатура! Можна продовжити. Але тренд простежується. В його знаменнику – страх. Страх попастися. Він мучить не тільки багатих. У «простих» – свої фобії. Є такі, що вимагають найсуворіших заходів до власників задекларованої готівки. Але заїкнися про те, що і їм самим би не завадило «заделаруватися», як чуєш гнівне: «З якого це дива я буду відкривати свою власність перед цими виродками»?

Ні, всі звичайно «за» посилення заходів до п’яних за кермом! Але … наслідуючи думки Борислава Берези, було б краще, якби в законі наперед прописали прізвища тих, кого штрафуватимуть. А то мало що …

Найсвіжіша фобія – «презумпція правоти поліцейського». Хороший термін вигадав Аваков. Чудово він всіх налякав. Понеслося роздратоване: яке право він має вимагати відкрити багажник (це моя власність)? Не виходити з машини (обмежує свободу пересування)? Дихати в трубочку (конфіденційність інформації про стан здоров’я)?

«Беркутня знову розправляє пір’я!», – лунає над країною. У поліцейських стріляють? Самі винні! Поліцейські стріляють – фашисти, сміття, вбивці дітей! Патрульному Олійнику загрожує довічне, а тим, хто підставив його жертву напідпитку під кулі – штраф і позбавлення прав на кілька місяців… Перехожі не допомогають патрульній, в якої стався напад, а знімають знущальне відео з нею. Розстріл поліцейських на дорогах – буденне явище. Дії у відповідь скуті: урок колеги Олійника засвоєний…

Торжество «свободи слова» – це фотка закривавлених захисників Майдану з текстівкою: «Ви хочете презумпцію правоти поліцейського?». Нову Нацполіцію прирівняли до «Беркуту». А п’яних бандитів – до героїв Небесної сотні. Якщо що, вам одразу нагадають Врадіївку або Індила. На сайтах «патріотів» можна прочитати: «мертвих поліцейських мало не буває».

Сумне спостереження: все це повторюють люди, які, в принципі, дотримуються закону. Повторюють як папуги в якомусь непереборному страху перед людьми у формі. Може бути, що все це прийшло звідти – з совкового минулого, з країни рабів, коли півкраїни сиділо, а інша половина була вертухаями? Коли в слові «правоохоронний» чулося «охранка», а МВС звучало як «НКВД»? Коли міліція – це менти, «мусора», лягаві. Коли вночі не давав спати страх перед «чорною воронкою», і три колоски з колгоспного поля погрожували розстрілом.

Смішно, але саме страх перед поверненням епохи Януковича дозволяє грошам Януковича мирно спати в заморських банках – їх ніхто не чіпатиме, поки люди солідарні з бандитами і злодіями.

З перших років перебудови і до наших днів суспільство намагається захиститися законом від держави, як від найпершого ворога, насильника і грабіжника. Безліч законів виписано з розрахунком, що влада з кожним роком буде все огиднішою. Безліч норм – спроба захиститися законом в країні, де панує беззаконня.

Горезвісний «закон Савченко» – він з цієї ж когорти. І помисли в його авторів були благородні: не дати прогнилій системі нескінченно тримати за ґратами невинних. І лише неминучі наслідки змусили засумніватися: щось в законі не те!

Ми самі, руками наших обранців, звели бастіони перешкод на шляху правосуддя, ми самі допомагаємо їм уникати відповідальності. Ми слідом за ними повторюємо блатне: «менти погані» і «вовки ганебні». Й Ольгине нам аплодує.

Рано чи пізно ми дещо зрозуміємо, як зрозуміли із «законом Савченко». Зрозуміємо, що немає суспільства без насильства. І питання лише в тому, чи засноване воно на законі або на свавіллі, чи закріплене за державою або кожен, хто має пістолет, вважає, що йому все дозволено.

Наші нові копи, наше НАБУ – вразливі в нашій системі правосуддя. І потрібен громадський нагляд, відбір усім світом поліцейських і прокурорів, і великі терміни для тих з наділених владою, хто пішов проти закону і совісті. Долучаємося до «грантожерів», ми затребувані!

Але треба ще й особисто вміти захистити поліцейського від корупціонерів і натовпу (як би це не здавалося абсурдним). І своїми вчинками або хоча б постами в ФБ. Якщо треба, ходити з ними в нічні патрулі, бути фізично сильними, щоби взяти участь в сутичці з бандитами – пліч-о-пліч з копами. І не поставити під сумнів, не відсторонитися. І не чекати від них шкоди, а значить не красти, не давати хабарів, не брехати і не бути хамом. І бути патріотом.

Я – за вільне носіння зброї громадянами. Але тільки тими, хто нарівні з копами бореться з бандитизмом. Адже, так, нам не можна будувати «поліцейську державу». Нам необхідно виховати «поліцейське суспільство».

Не хочемо поліцейського? Отримаємо – бандитське. Третього в наш час і в нашій країні просто немає.

Джерело: Евгений Якунов

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ