Євген Якунов: Це просто е-ксперимент над усіма нами

Євген Якунов, журналіст
Євген Якунов, журналіст

Це всього лише Експеримент. З області цивілізаційної психології (якщо є така). Такий собі «жук в мурашнику». Саме для чистоти експерименту його гранично загострили і не дали (пам’ятаєте застереження послів Великої сімки!) Вітчизняній політичній еліті його нівелювати, вихолостити, «замутити».

Раніше «мутити» вдавалося. Навіть численні «майдани» не заважали. У нашому каламутному зліпку з ще більш мутного «русского міра» по-іншому не виходило. А ось спадкоємці Левенгука звикли все препарувати в яскравому світлі і під окуляром мікроскопа. І дали українському суспільству в нього подивитися.

І ми побачили багато чого. Тарганів у головах нашої еліти. Ознаки дисфункції моралі. Вивихи світогляду. Камінці в печінці (шліфовані), пісок в нирках (золотий) …

Експеримент дав нам нові знання. Ми з’ясували, що позашляховики еліті потрібні тому, що немає доріг, а є тільки «позадороги» (як є «позаподатки» і «позавійною»), що квартири вміють літати зграями від одного племінника до іншого, а діаманти в сейфах тримають не лише «продажні» прокурори, а й непідкупні. І беруть у борг не тільки нові «антикорупціонери», а й старі корупціонери. І що, виявляється, наша країна не така вже й бідна, як ми про це твердимо на кожному перехресті. А в окремих випадках зовсім бідна.

І багато що належить для себе відкрити. Що значить їздити на чужій машині за договором про «безоплатному користуванні»? Або жити в квартирі, яка тобі не належить, і ти її не орендуєш, і це не квартира твоїх рідних – ти в ній «просто живеш»? І як це мати в приватній власності церкву? Або Радомишльський замок? Або полотно Боттічеллі? І навіщо стільки годинників? І стільки готівки?!!

І серйозні, сивочолі експерти будуть видавати свої версії: і прості (як бритва Оккама) або конспірологічні (по Дену Брауну). Перші – про те, що це гроші на випадок арешту рахунків, на адвокатів і заставу в суді, а то і на втеча за кордон. Другі – що ці суми фейкові, немає у них таких грошей, і вони накручують цифру, щоб заховати за неї майбутні невраховані доходи.

Хоча все, швидше за все навіть простіше, ніж у Вільяма Оккамського. Істориками помічена погана схильність національних еліт із звільнилися колоній – бажання витрачати гроші на розкіш, і небажання інвестувати в розвиток власної економіки.

Це не банальне «жлобство», як хтось встиг охрестити навал кешу. Це не жадібність і невігластво. Це гірше.

Запасаючись кешем, скуповуючи предмети розкоші, еліта демонструє свою зневагу до перспектив національної незалежності, невіру в неї. Вона намагається підстрахуватися на випадок повернення Януковича, реінкарнації імперії або нового Майдану. Вона передбачає можливість ураження і накопичує ресурс для еміграції і життя в іншій країні. Як невірна дружина у Старому завіті, вона все своє золото намагається забрати до себе, в передчутті екстреного розлучення. І це вже не просто «зрада», це – здача нашого майбутнього, майбутнього наших дітей.

Фігуранти виправдовуються: у великих грошах немає нічого поганого, західний протестантизм бачить в них ознаку богообраності і це запорука успішності Європи і США. Але багато чого досяг би Захід, ховаючи мільйони в городах і підземних сейфах? А тому справа не в багатстві. А в тому, на що воно йде – на створення робочих місць для свого народу, нових технологій, нової зброї для армії або на нові яхти і мерседеси?

Це не приватна справа еліти, куди вона витрачає гроші від свого бізнесу, це питання виживання нації. Еліті треба подивитися в очі народу і порозумітися. І в цьому полягає одна з цілей розгорнутого Заходом на нашій території експерименту. З мільйонами під пахвою вже не розчулити народ, поїдаючи землю з парламентської трибуни. Не розповіси про вічну цінність віршів Ліни Костенко, вишиванок і національного прапора. Не поплачеш над вмираючими від голоду і холоду пенсіонерами. Не полаєшся уряд за погане фінансування науки і медицини. Не покличеш іти, затягуючи пояси, в світле майбутнє освіченої Європи.

Еліті доведеться зламати себе в собі, і спробувати жити з чистою совістю. І, якщо того вимагає народ, – поділитися брюликами і антикваріатом із країною, яка веде виснажливу війну. Так, як це робила британська аристократія в Другу світову. А якщо шкода брюликів, то сказати відкрито: ми вас обманювали і будемо обманювати, бо насправді ми – партія шахраїв і злодіїв, і наша мета – грабіж країни, і ми вам розповімо, як це успішніше робити. І у такої партії знайдеться свій електорат, не сумнівайтеся. Еліта поки мнеться, вона ще не вирішила. Але експериментатори з цікавістю чекають реакції. Від того, якою вона буде, залежать їх дії: робити ставку на Україну як частину Європи або махнути рукою і повернути Путіну. …

Втім, це лише одна з цілей експерименту. Друга панель – це тест-драйв для величезної і розгалуженої системи боротьби з корупцією, яку Захід нашій еліті насильно нав’язав і в яку вклав стільки праці і грошей.

Ніхто не знає, як воно все буде, чим закінчиться експеримент. Ніхто з піддослідних не відає і його справжніх цілей, нам знати не дано. Але дещо ми вже можемо сказати. Ми повинні погодитися: наша еліта все-таки ризикнула, і сильно ризикнула, відкрившись у всій своїй похибки перед народом. І одне це вже заслуговує розуміння. Значить, не все так безнадійно. І еліту ще можна перевиховати. І – підтримати, приклавши зусилля.

Мова не про черговий Майдан. Мова про інше: рано чи пізно, в розквіті років або під захід життя е-декларації наздоженуть нас усіх. Еліта, яка пройшла чистилище, примусить до цього і нас. І ми повинні будемо викласти карти на стіл – відкрити свої доходи, заощадження, майно. І колишні міністри, які потрапили під роздачу в силу своєї «колишньості», і олігархи, і журналісти, і політики, і громадські активісти. І «бідняки», що живуть на копійки, але приховали в анонімних гаражах машини, а в городах хай не мільйонні, але вилучені з економіки заначки.

Це буде важко. І критики скажуть, що такої бузувірської оголеності немає ніде в світі. Але нам вона потрібна! Тому що ми хочемо стати нацією, однією великою родиною. А в сім’ї один від одного немає секретів. І вже точно, в сім’ї не крадуть. І приватний бізнес в цивілізованій країні – це зовсім не приватна справа. І громадянство – не особисте життя. І кожному з нас доведеться чесно показати: як він виконує свій громадянський обов’язок – чи платить податки, чи служив в армії, чи гідно виховує дітей. Життя в мерехтливому світі закінчується, пора виходити із тіні.

Джерело: Євген Якунов

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ