Євген Якунов: Вирощені радянською системою ніколи не розуміли вигнанців

Євген Якунов, журналіст
Євген Якунов, журналіст

Ненависть і презирство до ЛГБТ мені зрозумілі. Колись в Радянському Союзі подібних категорій соціальних вигнанців було чимало.

  1. Це, по-перше, були віруючі, особливо «сектанти». Дорослі нам пояснювали: віра в бога – це хвороба, на зразок божевілля. Ну, добре, вірили б собі тихенько вдома, так ні – збираються юрбами на Великдень, співають пісні, дітям в комсомол вступати не дають, в кіно не пускають. Ущербні, словом. Піонерам і комсомольцям з віруючими не дозволяли водитися.
  2. Матері-одиначки. Вдів шкодували, до розлучена ставилися підозріло, жінок, у яких ніколи не було чоловіків. але були діти, вважали повіями. Народження дитини поза шлюбом розцінювалося як серйозний моральний проступок, що йде в розріз з Моральним кодексом будівника комунізму і традиціями народу. Таких не приймали в партію, могли не взяти на роботу, вони вважалися людьми другого сорту і нехай, мовляв, радіють. що суспільство не викинуло їх зовсім.
  3. Інваліди. На людях показували виключно інвалідів Великої вітчизняної війни. Інвалідів праці – ховали від народу. Вважалося, що в СРСР охорона праці – найкраща в світі , а ті, хто отримав інвалідність, самі порушували правила техніки безпеки через пияцтво або хуліганство. Найгірше було інвалідам з дитинства. Вважалося, що причини такої інвалідності – пияцтво матері або обох батьків. На дітей-інвалідів дивилися як на прикру помилку природи. Для інвалідів були спецінтернати, а по їх закінченню різні УТОС, де вони могли клеїти коробки за мізерні гроші. Інвалідів терпіли. Їх не обирали в органи влади, вони не могли бути на державній службі або в виборних партійних органах. Коли в середині 80-х в одній з київських газет з’явився незрячий економічний журналіст, це було шоком: ми не вірили, що сліпі вміють читати!
  4. Були ще «націоналісти». Вони ходили Києвом у вишиванках, солом’яних брилях і стріляли у нас, студентів, гроші на чарку горілки. Ми в 70-ті нічого не знали про їхнє життя, про їх поневіряння в таборах, про те, як їх ламало КДБ. Ми, вирощені радянською системою, бачили в них просто міських божевільних.

І ми не розуміли, що це суспільство наше ненормальне, а не всі вони. Не слід про все це забувати.

Джерело: Евгений Якунов

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ