Юрій Касьянов: Для «русского міра» Рада спробує зґвалтувати Конституцію

Юрій Касьянов, волонтер, громадський активіст
Юрій Касьянов, волонтер, громадський активіст

Напередодні противник перекинув в район Донецька-Горлівки мінімум 30 танків, ще стільки ж броньованих бойових машин типу БМП і МТЛБ, не менше 3 артилерійських батарей, кілька армійських комплексів ППО, також відмічено переміщення колон вантажівок з БК, і поставки палива залізничним транспортом.

Переміщення відбувається в темний час доби, але майже демонстративно – великими групами, колонами, в супроводі міліцейських мигалок місцевих поліцаїв. Перекидання повинне бути помічене, щоб ми знали – ворог готовий наступати, якщо «політичними» методами не вдасться домогтися бажаного результату: тестового розведення військ на трьох ділянках фронту, в подальшому – залишення позицій, розширення «демілітаризованої зони» по всій лінії розмежування, згортання АТО, проведення «законних» виборів за участю колабораціоністів на території Луганської та Донецької областей, і, − здрастуй легітимний «русскій мір» в Україні …

Щоб це сталося, Верховна Рада повинна ухвалити відповідні сепарські «закони», і ще раз спробувати зґвалтувати Конституцію… Ризики невдачі на цьому поприщі великі. Тому противник демонструє готовність наступати. З хорошими шансами на успіх. Демобілізація шостої хвилі знекровить наші бойові порядки; вмирати будуть тільки кадрові військові і патріоти, які підписали в 2014 році безстроковий контракт. Нова «найсильніша» в Європі армія існує поки тільки в планах Військового відомства, намальованих до 2020 року. Тимчасовий відносний перепочинок, отриманий після Мінських домовленостей, бездарно витрачений.

Насправді, угоди Мінськ-1, і Мінськ-2 були вигідні, в першу чергу, Кремлю. Так, поразка під Іловайськом була дуже відчутною, як і раніше, розгром наших військ у прикордонній зоні, невдачі на Саур-Могилі, бійня в районі Шахтарська, і важкі бої під Луганськом. У той же час, в кінці серпня – початку вересня 2014 року Московське керівництво чудово розуміло, що без масованого застосування російських регулярних військ нечисленні банди колабораціоністів приречені на швидку поразку. Але широкомасштабна війна – це великі втрати, а потік трун в Росію погрожував самій владі Путіна. Тому натиснули на Петра, і підписали Мінськ-1.

До моменту початку битви за Дебальцеве нашій армії вже протистояли не банди, а напіврегулярні частини сепаратистів, насичені російською зброєю, і під жорстким контролем кремлівських «радників». Але навіть вони виявилися, на перевірку, чи не боєздатні, і якби не відверта зрада, що призвело до захоплення Логвинового, і не участь бурятських танкістів, ця військова авантюра могла закінчитися інакше. У противника відчайдушно не вистачало сил – для облоги Дебальцевого мобілізували навіть сепарських міліціонерів. У Горлівці, Стаханові, Первомайську, Брянці та Алчевську майже не було сепаратистів – можна було фланговими ударами звільнити ці міста, і, тим самим, деблокувати оточене угруповання. Але такий наказ ніхто не віддав. Підписали Мінськ-2.

Тепер проти нас воюють цілих 2 армійські корпуси, створених на окупованих територіях з сепарського «м’яса» під командуванням російських офіцерів. Сотні колаборантів перетворилися в тисячі. Кількість ворожих танків, бронемашин, артилерійських систем теж збільшилася в десятки і сотні разів. Бойовий вишкіл зріс на порядок. Путіну більше немає потреби ризикувати життями російських строковиків, і побоюватися негативної громадської думки. Такий невтішний військовий підсумок т.зв. «Мінських домовленостей».

Тепер Москва може діяти. Захід втомився від нашої війни, і бажає відновлення довоєнних обсягів вигідної торгівлі з Кремлем. Рівень патріотичних настроїв в самій Україні впав до рівня сепарського нахабства; населення відвертається від війни, не розуміючи її цілей. Військово-політичне керівництво демонструє безладні флуктуації кори головного мозку. Сильної, організованої, патріотичної опозиції немає. Армії теж майже немає: в бойових частинах, які перебувають на самому передку, некомплект особового складу досягає немислимих 80%. А київські кабаки задихаються від напливу золотої молоді призовного віку …

Україна все більше нагадує Францію зразка літа 1940 року. Напередодні підписання другого Комп’єнского «перемир’я». Було весело… Але уряд Віші, що зрадив Францію, проіснував недовго. І був проклятий.

Джерело: Юрій Касьянов

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ