Юрій Касьянов: Назад у 2014-й рік

Юрій Касьянов, волонтер, громадський активіст
Юрій Касьянов, волонтер, громадський активіст

Відмотав Фейсбук і пам’ять у 2014 рік. У ці дні я був біля Щастя, на Веселій Горі. Тоді ми втратили Луганський аеропорт і так і не захоплений Луганськ. Російська армія була і там.

23 серпня 2014 року:

День незалежності, який ми ще не відстояли. Свято, яке не заслужили. Червоний день календаря, зайвий вихідний на заході літа. Майже як 1 травня, але вже точно не Новий рік…

Я б скасував цей день. Не влаштовував би парад. Не до свят зараз. Свято буде потім. Зі сльозами на очах. І ще дуже не скоро. Коли переможемо.

24 серпня 2014 року:

Мені кажуть, що я змінився. Що мало оптимізму в моїх постах. Що прогнози мої похмурі, і читати мене страшно. Часом навіть неприємно …

Мені пишуть, що людям в тилу потрібні хороші новини; що солдатам на фронті шкодять журналісти; що президента під час війни не можна критикувати; і наполегливо радять перейти на рідну українську, частіше кричати «Путін – х**ло!» і обов’язково сходити подивитися на військовий парад…

Я не прагну сподобатися. Не йду в політику. Мені не потрібні посади. Я можу собі дозволити говорити те, що бачу, знаю, думаю. Говорити правду. А вона важка. Ми не скрізь наступаємо. Не завжди правильно воюємо. У нас ростуть втрати. Війні не видно кінця …

Так, я змінився. Нам всім треба змінитися. Ми повинні стати воюючою нацією. Прийняти війну – вона прийшла надовго. Треба готувати бійців зі шкільної лави, перевести промисловість на військові рейки, перетворити країну на один великий військовий табір.

Війна – це серйозна справа. До справжньої незалежності ще дуже далеко.

Джерело: Юрий Касьянов

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ