Юрій Касьянов: Стаття Турчинова про нацбезпеку покликана переконати донорів в ефективності реформ

Юрій Касьянов, волонтер, громадський активіст
Юрій Касьянов, волонтер, громадський активіст

Кривавий Пастор порадував нас високою мудрістю і навів шереху в банді ворогів України. Стаття Олександра Турчинова «Національна безпека України: виклики та пріоритети», опублікована в газеті «Голос України» 17 серпня і передрукована багатьма провідними Інтернет-ресурсами, тому що офіційний «Голос» мало хто читає.

Турчинов пише про кризу глобальної системи міжнародної безпеки. Говорить про можливість загальносвітового широкомасштабного збройного конфлікту. І все тому, що світ перебуває на етапі трансформації – змінюється технологічно, економічно, політично. Змінюється баланс сил. Європа перебуває в кризі. І ось на цих кризових явищах намагається грати кремлівський режим в спробі відновити колишню велич, протистояти НАТО і Сполученим Штатам, як світовому жандарму.

Переказ вільний, «жандарма» я додав від себе. Але, в цілому, з аналізом ситуації в викладі Олександра Валентиновича сперечатися важко. Та й не потрібно. Питання в заходах і контрзаходах, але про це пізніше.

Турчинов пише про розгортання на наших східних рубежах трьох нових дивізій і трьох армій Російської Федерації. Зупиняється на особливостях ведення «гібридної війни» як сукупності військових і невійськових методів досягнення політичних цілей.

Турчинов не закидає ворога шапками, резонно зауважуючи, що незважаючи на загальну обмеженість ресурсів, військово-промисловий комплекс Росії та російська армія представляють для нашої країни найбільш серйозну загрозу. А те, що «розгортається битва за Україну» – в цьому немає жодного сумніву, тому що без України не може бути «Великої Росії», і ефективно протистояти НАТО Росія може тільки по берегу Дніпра, заволодівши провідними підприємствами військово-промислового комплексу України.

Секретар РНБО розглядає два основні варіанти розвитку ситуації на сході:

  1. Повномасштабна війна – сьогодні малоймовірна.
  2. Гібридна війна – триває і, найімовірніше, триватиме. З високою ймовірністю локальних бойових операцій проти України.

Турчинов каже, що ми повинні бути готові до будь-якого сценарію, що ворог так просто не відступить. Тим самим Кривавий Пастор відкидає улюблене заклинання порохоботов – «війни не буде!» – За що йому окреме спасибі.

Війна надовго, тому національна безпека має найвищий пріоритет у державній політиці. Грошей на це ми не повинні шкодувати. А солдат не повинен бути «гарматним м’ясом», пише Турчинов.

У другій частині статті Олександр Валентинович розповідає про досягнення. Ухвалена нова Стратегія національної безпеки. Нова Військова доктрина, яка називає Росію противником. Затверджено Концепцію розвитку сектора безпеки та оборони. Написана Стратегія кібербезпеки. І улюблена іграшка, наше найважливіше «досягнення» – Стратегічний оборонний бюлетень.

Беру «досягнення» в лапки, бо, як на мене, цей документ не справив жодної магічної дії. У Бюлетені я побачив багато «води» і заплутаних міркувань про те, хто у нас в обороні головний – президент, міністр, начальник генштабу… І ще постійну апеляцію до високих стандартів НАТО, до яких ми повинні прагнути.

До речі, а чому?.. Чому ми повинні копіювати «стандарти НАТО», а не, скажімо, «стандарти армії Ізраїлю», або Швеції?.. В жодному з перерахованих документів я не знайшов нашої концепції ведення війни і досягнення перемоги. А якщо ми не визначили, як ми воюємо – яким способом, якими силами, з якою метою – то немає сенсу говорити про концепцію будівництва Збройних сил, тому що ця концепція може виявитися невірною.

Жоден документ не дає відповіді на запитання, як перемогти Росію в цій війні, як забезпечити мир і безпеку на довгі роки. З нашою застарілою окраїнною традицією ми тільки заявляємо в цих «бюлетенях», «стратегіях», «концепціях» про своє прагнення досягти якихось стандартів – раніше московських, тепер брюссельських… А як нам жити, як воювати, як перемагати – про це ні слова.

Турчинов пише про поглиблення співпраці з НАТО, і це, в цілому, добре. Нам допомагають матеріально – різними нелетальними пляшками. З нами проводять спільні навчання і тренування… Але знову ж таки запитання: не маючи цілісного бачення нашої майбутньої перемоги (обов’язкової перемоги) важко припустити, які напрямки співпраці з НАТО для нас пріоритетні. Спільні навчання ВПС і ППО? Або тренування спецназу? Або командно-штабні навчання з відпрацюванням танкового прориву на велику глибину?

Турчинов стверджує, що вітчизняний ВПК щосили реформується, і його підприємства вже досягли небачених висот у своїй роботі. Частково з цим можна погодитися. Ремонтуються і відновлюються танки, літаки, вертольоти, гармат, розробляються і впроваджуються високотехнологічні системи управління.

Але навіщо випускаються бронекатери? Кому вони потрібні? Для чого нам такий божевільний зоопарк легкоброньованої техніки – різні там «Шрек», «Спартан», «Кугуар», «Козаки», «Барси», «Варти», «Тритони»… і ще броньовані вантажівки різних модифікацій? Лише обслуговування і постачання запчастин для всього цього різнорідного звіринця стане величезною проблемою на війні.

Нам потрібні легкі і надійні пікапи, позашляхові мікроавтобуси, роботяги-вантажівки – яких хронічно не вистачає в діючій армії. Нам потрібна справжня реформа ВПК – з ліквідацією «Укроборонпрому», з появою реальної конкурентного середовища, з ліквідацією схем розпилювання бюджетних коштів. Грошей на оборонку стане набагато більше, якщо припиняться «відкати» та інші «майже законні» способи віджиму державних коштів.

Турчинов каже про необхідність створення ракетного щита, а я думаю, що нам потрібно «елементарне» – патронні заводи, заводи з виготовлення снарядів, особливо далекобійних; нам потрібні нові стовбури для нашої артилерії; потрібен надійний широкосмуговий зв’язок, потрібні кошти для розвідки.

Ракетний щит більше потрібен населенню – він здається більш переконливим і вагомим, ніж звичайний патронний завод. Стратегічний оборонний бюлетень – звучить заспокійливо… Але я думаю, що Олександр Валентинович прекрасно знає загрози і розуміє пріоритети. І, напевно, теж думає над патронним заводом десь в Житомирських лісах.

Стаття секретаря РНБО насправді мені здалася такою «колективною доповіддю» для Заходу, покликаною переконати партнерів і донорів в ефективності і вірності реформ. У тому, що у нас нагорі люди чимось зайняті. Щось важливе роблять.

Джерело: Юрий Касьянов

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ