Зен Антіпоп: Офіційна двомовність не означатиме можливість обирати мову

Зен Антіпоп, блогер
Зен Антіпоп, блогер

Відчуваю необхідність звернутися до бізнесів, видань та інших організацій і діячів, що працюють в Україні.

Дехто з вас досі не підтримує або дуже обмежено підтримує українську мову. Це стосується версій вебсайтів, мобільних застосунків, мови персоналу, масової комунікації, рекламних та інших інформаційних матеріалів тощо.

Не дуже зрозуміло, на що саме ви досі сподіваєтеся. В Україні за Конституцією є лише ОДНА державна мова. Іншої не буде. А якщо навіть раптом станеться диво і з’явиться друга державна (приміром, російська), то українська, як перша державна, нікуди не зникне.

Чи розумієте ви, що офіційна двомовність (навіть якби її було запроваджено) геть не означатиме можливість обирати мову? Жодного звільнення від застосування української не буде навіть у разі офіційної появи другої державної. Навпаки, це означатиме ЗОБОВ’ЯЗАННЯ дублювати все ОБОМА мовами. Отже, запровадження другої державної означало б ЗАКОНОДАВЧО ЗАКРІПЛЕНУ необхідність робити ПОДВІЙНУ РОБОТУ й нести ПОДВІЙНІ ВИДАТКИ.

Чи хоче ваш бізнес нести подвійні видатки там, де цього робити не треба? Звісно ж ні. Але підтримуючи явочним порядком використання російської в Україні, ви підштовхуєте і себе, і країну до «двуязичія», яке неминуче означатиме для вас витрачання додаткових грошей ні на що.

«Економлячи» зараз на українській ви фактично риєте яму самі собі.

При цьому УСІ, хто постійно живе в Україні, знають та розуміють українську. Якщо всі сайти, всі телеканали, всі видання, всі послуги в Україні раптом стануть виключно україномовними, це не викличе жодних проблем із розумінням у 99% населення. А для решти цілком підійде англійська.

Крім того, розвиток української одномовності на нашому ринку створює додаткові переваги для місцевих компаній у їхній конкуренції з іноземними гравцями та додаткові перепони для виходу чужих компаній на наш ринок. Зокрема, готові російськомовні рішення, контент та продукти, створені в (або для) Росії, Білорусі, Казахстані тощо не зможуть бути автоматично перенесені в Україну…

Отже бізнеси, ЗМІ тощо мають бути більше від усіх зацікавленими у встановленні та цементуванні в Україні УКРАЇНСЬКОЇ ОДНОМОВНОСТІ. Де-юре і де-факто. А отже, вони мають бути першими, хто повинен цьому сприяти, а не протидіяти.

І ще слід розуміти одну річ. Досі фактичне нехтування державною мовою деякими бізнесами та ЗМІ було можливим лише тому, що ані держава, ані українське суспільство не приділяло цьому питанню належної уваги.

Але після російської анексії українських територій та військової агресії Росії проти України ситуація стрімко й невпинно змінюється, і темп цих змін лише зростатиме.

І то не є просто ситуативний тренд, натомість це – усвідомлений та логічний напрямок розвитку незалежної держави, зокрема й у мовній сфері, який довгий час гальмувався лише інерцією певних верств та активною протидією російських агентів впливу в Україні. Але обидва ці чинники зараз слабнуть та зникають.

В Україні поступово, зокрема, й через тиск громадськості, підсилюється контроль за виконанням будь-якого законодавства, включно із мовним. Понад те, мовне законодавство стає жорсткішим. І відбувається це саме через фактичний саботаж української мови з боку багатьох бізнесів, ЗМІ тощо. Якщо гравці не демонструють доброї волі у мовному питанні, держава та суспільство змушені ставити їх у жорсткіші законодавчі та адміністративні рамки.

Кілька фактів для роздумів:

– Нещодавно Верховна Рада ухвалила закон про квоти на україномовну музику та мову ведучих на радіо, розроблений разом із представниками громадськості…
– Вже готується аналогічне законодавство для телебачення…
– Президент кілька разів у своїх виступах адресував послання власникам телеканалів, звертаючи їхню увагу на незадовільне становище української мови на ТБ, і закликаючи їх добровільно почати розв’язувати цю проблему, не чекаючи ухвалення відповідних законів…
– Ще з 2007-го року в українському кінопрокаті законодавчо допускається лише україномовне дублювання іноземних фільмів…
– Зараз держава на законодавчому рівні закріплює свій намір фінансувати лише україномовне кіновиробництво…
– Громадські активісти та відповідні державні органи вже обговорюють в рамках робочих груп необхідність запровадження «мовної поліції» (на кшталт тієї, що давно діє у країнах Балтії) для контролю за мовною ситуацією у сфері послуг…
– Київрадою створена й запроваджується Концепція розвитку української мови, культури та виховання історичної пам’яті у жителів міста Києва на 2015-2020 роки…
– З 1-го січня 2017-го року Донецька віськово-цивільна адміністрація повністю переходить виключно на українську мову…

І це далеко не вичерпний список подібних заходів та ініціатив.

Окремо варто згадати активність недержавних органів та громадянського суспільства.

Щоразу менше українців стають толерантними до сумнозвісної позиції «какая разніца на каком язикє», активніше вимагаючи української мови обслуговування, масової комунікації та контенту. Найактивніші (кількість та дієвість яких також постійно зростає) вдаються до персонального та колективного тиску на бізнеси, контент-провайдерів та навіть на держоргани, зокрема, й у судовому порядку… Набирають обертів та прихильників числені мовні активістські групи, акції та флешмоби як в Інтернеті, так і оффлайн… Тощо.

Результати не забарилися. Вже зараз багато ваших конкурентів роблять україномовні версії своїх матеріалів, а найпрогресивніші просто відмовляються від російськомовних версій, скорочуючи таким чином власні видатки, зокрема, й організаційно-логістичні. Зокрема нещодавно так зробила Планета Кіно IMAX. Там зрозуміли, що російсько-українська двомовність є складною та зайвою, однієї української цілком достатньо.

Нещодавно поки що російськомовний портал про роздрібну та Інтернет-торгівлю Retail Community оприлюднив статтю з промовистою назвою «Языковой вопрос. Украинские Интернет-магазины переводят свои сайты на украинский», в якій експерти та гравці ринку аналізують цей тренд. Наведу показову цитату (мовою оригіналу):

«Пользователи, предпочитающие использовать украинский язык в повседневной жизни, крайне чувствительно воспринимают отсутствие соответствующей языковой версии сайта. В то же время пользователи, обычно предпочитающие русский, нормально воспринимают сайт на украинском языке».

До речі, не варто всерйоз сприймати маніпулятивну статистику мовних налаштувань в Інтернеті. Багато хто просто використовує мову, яка встановлена за замовчуванням (зазвичай це російська). Встановіть на своєму сайті за замовчуванням українську (або приберіть російську взагалі), і статистика обернеться на протилежну. Те саме стосується і пошуку в Інтернеті, вибору фільмів тощо.

Багато людей (навіть інерційно російськомовних) в Україні вже не сприймають російську, як свою рідну, чи просто як «ще одну мову». Щоразу більше людей усвідомлюють, що російська – це мова совка, окупантів українських територій та держави-агресора, ворога України №1. Цей імідж автоматично переноситься на тих, хто цю мову вживає, включно із бізнесами, ЗМІ, установами тощо. Тут йдеться перш за все про публічну сферу використання російської мови, хоча на побутовому рівні цю мову ще можуть толерувати (хоча також вже не скрізь, не всі, і не завжди).

Подумайте ще й про те, що сьогодні понад 90% дітей в Україні навчаються українською мовою, і російську майже ніхто не вивчає. Нові покоління знають лише усну російську, яку вони десь якось чують. Тобто кількість людей, які повноцінно й більш-менш якісно володіють в Україні цією мовою, щороку невпинно зменшується. Вже сьогодні російська в Україні все більше нагадує суржик та відчутно маргіналізується.

Висновки прості:

1. Російська мова не має жодних реальних перспектив в Україні.
2. Будь-яка російськомовна комунікація може бути легко замінена україномовною практично в усіх випадках.
3. Україно-російська двомовність – це зайва й невиправдано дорога річ. Якщо двомовність, то лише україно-англійська (це має сенс на відміну від). Та для більшості випадків однієї лише української більш ніж достатньо.

Джерело: Zen Antipop

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ