Зоя Казанжи: Мій приятель — критик Майдану воює за Україну

Зоя Казанжи, медіаексерт, блогер, екс-заступниця голови Одеської ОДА
Зоя Казанжи, медіаексерт, блогер, екс-заступниця голови Одеської ОДА

Зустріла його випадково. Не бачила років зо три.

Знаю, що Майдан він не сприйняв. Сперечався зі спільними знайомими, що після Майдану все піде врознос. Доводив, що ми — азіати і що у нас низька культура та відсутня відповідальність. Що протестанти, які створили благополуччя Америки, працювали, як прокляті. А ми хочемо лише отримувати, готові красти, але страшенно не любимо напружуватися. Що кожен із нас, дорвавшись до влади, став би теж тягнути родичів-друзів-однокласників…

Коротше, із спільними знайомими якось швидко розійшовся.

Бізнес у нього був невеликий, пов’язаний із закупівлями і торгівлею. Але дім збудував, машину купив, дитина вчилася в хорошій школі.

Він зник з наших радарів. І ми, згадуючи його іноді, ворожили:  що він зараз робить, кому дорікає, кого звинувачує? Жартували між собою: либонь, до Криму відпочивати їздить. Зрозуміло ж, які ідеали сповідує. Ну, раз Майдан не сприйняв.

А сьогодні я з ним зіштовхнулася. На заправній станції, між Києвом і Одесою. Ми помітили одне одного, і вже не було шансів сховатися.

Я збиралася поїсти і випити кави. Він теж. Сіли за один столик, розмова не клеїлася. Перескакували з теми на тему. Як по мінному полю.

Він раптом розсміявся:

— Та що ти мене прощупуєш? Не було мене вдома. Я в армії був.

— У сенсі? В якій армії? — я ледь не вдавилася.

— У звичайній, в нашій. Мені повістка прийшла. Ну, я і пішов служити.

— ТИ? Пішов служити?

І я додумалась ще запитати:

— Куди?

Він почав розповідати. Кава холонула. Я не вірила своїм вухам.

Коли все почалося — одразу вирішив, що піде в армію. Спочатку, пам’ятаєте, добровольці оббивали пороги військкоматів, а їх чомусь не брали? Він не оббивав. Але сам собі сказав: треба, значить, піду, ховатися не буду.

Повістка прийшла швидко. Не зволікав, не «хворів», не відкуповувався. Обмундирування купив собі сам. Там видавали, звісно. Але ми пам’ятаємо, що там спочатку видавали.

Я не хочу описувати деталі. Ми проговорили годину. І треба було роз’їжджатися.

І я, не втримавшись, все-таки запитала:

— Ну чому ти пішов?! Ти, який лає всіх нас, не сприйняв наші позиції, який критикував нас за Майдан, ЧОМУ ТИ пішов?

— Я міг не піти? Це я тут, серед своїх, можу лаятися. І від Порошенка я не в захваті, і в країні бардак, і до армії багато питань. Але я хочу, щоб моя дитина жила і нікого не боялася. І не йшла на війну. У мене все нормально. Дружину було шкода. Вона щодня вмирала. Мені було легше. Це як в автомобілі —  страшніше тому, хто поруч із водієм. Гаразд, банально і пишномовно. Давай, до зустрічі!

Весь день про це думаю…

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ